buktour.icu

У Чернівцях здавна співіснували різні конфесії

Головна / Чернівці / Нариси / У Чернівцях здавна співіснували різні конфесії

Джерело: Від і До - Погляд

Які релігії сповідували та де молилися городяни в доавстрійський та австрійський періоди

Чернівці – місце перехрестя культур, історії, релігії та мови. Дослідники історії міста зазначають, що Буковина була краєм унікальної, як для тієї епохи, толерантності навіть у питаннях віросповідання. Сюди з’їхалися громади іудеїв, російських старообрядців, вірмен-григоріан та інші.

І свідченням толерантного співіснування різних вір і культур є збережений до наших днів архітектурний ансамбль старих Чернівців. Його створила гармонія православних церков, католицьких костьолів, лютеранської кірхи (яку частково зруйнували згодом), іудейських синагог, вірмено-католицького храму.

Яку релігію сповідували понад сто років тому чернівчани та де молилися, читайте.

chernivtsi

За Австрії у Чернівцях переважали римо-католики

Дослідники історії Чернівців нарахували у місті понад десяток національностей та релігій. За їхніми дослідженнями, Чернівці відзначалися не тільки багатонаціональністю, але і aбагатоконфесійністю. Адже кожен привіз у це місто свою віру і передав її спадкоємцям.

Зокрема історик Василь Ботушанський, у своїй праці подає таку статистику. 1857 року римо-католики становили у місті 7,3 тис. чоловік (28%), православні – 5,9 тис. (22%), іудеї – 4,7 тис. чол. (18%), греко-католики – 2,5 тис. чол. (9%), незначне число – 140 чоловік – вірмено-католики і православні вірмени – 31 чоловік.

Однак згодом співвідношення міняється. І вже 1910 року у Чернівцях проживало найбільше іудеїв. Та попри таке різношерсте віросповідання, стосунки між мешканцями були толерантними.

Три церкви у доавстрійський період

Дослідники історії Чернівців Олександр Масан та Ігор Чеховський у своїй праці подають такі відомості. У Чернівцях у доавстрійський період були три церкви: Успіння Пресвятої Богородиці (біля Турецької криниці), Св. Миколая та Св. Параскеви. Вони були дерев’яні. А священиками тут були: піп Семен, піп Вакуменко та піп Степан. Також діяла дерев’яна синагога, збудована ще на початку XVIII ст.

Церква Св. Параскеви навпроти митниці

Церква Св. ПараскевиІгор Чеховський у своїй праці «Чернівці – місто зустріч культур і релігій» поділяє культові споруди Чернівців за віросповіданням. Зокрема виділяє православні храми, Резиденцію митрополитів, греко-католицьку церкву, монастирі, костели тощо.

Серед православних храмів Чернівців окрасою міста від середини XIX ст. є такі святині, як церква Св. Параскеви, кафедральний собор, Митрополича резиденція та інші. Щоправда, краєзнавці та старожили пам’ятають дерев’яні церкви Чернівців, які збереглися ще від молдавсько-турецького періоду.

Зрозуміло, що багато доавстрійських храмів у Чернівцях були православними церкви. Бо у цьому краї впродовж віків переважали православні. І найдавніші писемні свідчення про чернівецькі церкви сягають кінця XV ст., зокрема  про дерев’яні церкви, святині пізнішого періоду – безкупольні дерев’яні храми молдавсько-буковинського типу XVI-XVIII ст.

Одна з найстаріших міських церков – церква Св. Параскеви, стояла на пагорбі, трохи вище від площ Старий Ринок, чи Альтенмаркт (теперішні вулиці П. Сагайдачного та Шолом-Алейхема).  Церкву спорудили за кошти боярина Леки і освятили 1724 року на честь Параскеви П’ятниці. Ця церква була ще відома із назвою неофіційною, - «Митна», бо у молдавсько-турецькі часи поблизу була митниця. Відомо, що дерев’яна церква простояла до початку 40-х років XIX ст.  Є свідчення, що довкола неї був цвинтар.

1844 року на місці цієї церкви (на розі вулиць М. Заньковецької та Головної), спорудили мурований  храм. Завершили роботи 1862 року. Церква отримала у спадок ім’я великомучениці Параскеви.

Успенська церква на площі Турецької криниці

Ще одна церква на пагорбі у доавстрійський період була зведена біля площі Турецької криниці. Дерев’яну церкву назвали Успенська (Успення Богородиці). Звели її за розпорядженням молдавського воєводи-господаря Миколая Олександра Маврокордата 1735 року. Ця церква отримала від правителів князівства чимало привілеїв, тому її називали «Господарською», чи «Княжою». Поблизу церкви були дзвіниця і цвинтар. 

Господарська грамота зобов’язувала від 1743 року чернівецьку митницю передавати церкві щомісяця дві мірки олії та певну кількість ладану.

Та за австрійських часів ця церква втратила своє привілейоване становище і 1876 року її перенесли від Турецької криниці на міську околицю Калічанку. (вулиця Новоуспенська). А коли впорядковували майдан на площі Турецької криниці, пагорб, на якому стояла церква, знесли. А розкопані на старому цвинтарі залишки поховань перенесли на цвинтар, на вул. Зеленій.

Миколаївська церква

Миколаївська церкваПонині збереглася на своєму первісному місці із старовинних храмів Чернівців молдавсько-турецької доби лише дерев’яна церква Св. Миколая. Її звели 1748 року на тоді ще міській околиці Селище, на «дорозі на Горечу», згодом це вулиця Кушнірська, а тепер П. Сагайдачного.

Згідно із легендами та розповідями краєзнавців, церкву датують 1607 роком і називають її «козацькою», пише дослідник історії Чернівців Ігор Чеховський. Також пишуть, буцімто тут у різні часи молилися великі гетьмани Петро Сагайдачний під час Хотинської війни 1621 року та Іван Мазепа після Полтавської катастрофи 1709 року. Також є чутки ніби у ній відспівували старшого сина Б. Хмельницького  і зятя молдавського господаря Василя Лупула, – козака Тимоша, який загинув 1653 року під стінами Сучавської фортеці.

«Найдавнішою будівлею міста» Миколаївську церкву назвав також історик Р. Ф. Кайндль, але дати заснування не вказав.

Наприкінці XVIII ст. церкву Святого Миколая перебудували. Храм поклали на кам’яний фундамент. І після спорудження та освячення 1864 року кафедрального собору Сходження Святого Духа Миколаївська церква стала його філіалом. 1885 року храм перекрили, бо протікав дах. А на початку XX ст. дерев’яні стіни церкви зовні потинькували і розграфили фарбою на клітинки. Здалеку було видно нібито храм мурований. Ремонти у церкві проводили наприкінці 1930 років, а 1954 року частково відреставрували.

За часів радянської влади у церкві влаштували склад та зал для тренування важкоатлетів. Відродили її як церкву лише у добу національного і духовного відродження. Та вже 14 листопада 1992 року в церкві трапилася пожежа. Вона добряче попсувала пам’ятку. Храм відбудували та відреставрували. Знову освятили його 4 грудня 1995 року.

Із свідчення джерел відомо, що біля церкви була дерев’ яна дзвіниця на три дзвони. Але уже 1868 року замість неї спорудили муровану, яка мала теж три дзвони. Дзвіниця збереглася понині і стоїть ліворуч від головного входу від вулиці П. Сагайдачного. Колись у місті для сповіщення використовували дерев’яне клепало.

Монастирська церква на Горечі

Муровану церкву Різдва Богородиці православного чоловічого монастиря на Горечі звели ще наприкінці XVIII ст. За часів спорудження храму Гореча вважалася міським селом. Нині це частина міста. Тому цю церкву вважають найстарішим православним мурованих храмом Чернівців. Зараз це монастирська церква Різдва Богородичі на Горечі розташована в районі кемпінгу.

Храм звели на місці старої дерев’яної церкви. Збудували його під духовним керівництвом ігумена Артемона Кініцького. За переказами монастирську церкву збудували нібито за кошти російської імператриці Катерини ІІ. Щоправда дослідники історії Чернівців не знайшли у джерелах підтвердження цього. Натомість є імена місцевих священиків, завдяки яким тут спершу з’явився дерев’яний, а пізніше мурований храм.

Будівля має міцні, товсті стіни з галереєю вздовж другого ярусу і вузькими вікнами. Як і більшість буковинських церков XVI-XVIII ст., горечанська церква має план у формі видовженого прямокутника, до якого примикають три екседри – велика вівтарна (апсида) і дві менші бокові, утворюючи подібність трилисника. На відміну від інших буковинських храмів, безкупольних або з одним верхом, церква на Горечі має сім різновисотних куполів. Стіни, куполи і склепіння інтер'єру покриті фресками XVIII ст.

Частина ІІ

Архітектурний ансамбль Чернівців до середини XIX ст. уже прикрашала низка мурованих храмів. Серед них: римо-католицький костел, уніатська «руська» церква, юдейська «Велика синагога». У Чернівцях, де переважали православні, дві третини землі належали Православному релігійному фонду, але тут не було жодної мурованої церкви східного греко-ортодоксального обряду.

Церква Параскеви

Тож першим православним мурованим храмом у Чернівцях була міська парафіяльна церква Св. Параскеви (збереглася і понині), писав дослідник історії Чернівців Ігор Чеховський. Зводити її почали 1844 року на місці старої дерев’яної церкви, яка стояла на вул. Головній Львівській (нині це ріг вул. Головної та Заньковецької). Проект будівництва виконав місцевий архітектор А. Павловський.

На будівництво храму значну суму власних коштів пожертвував настоятель храму Андрій Василович.  Але грошей вистачило тільки на те, щоб звести будівлю до даху. Через це будівництво затягнулося на два десятиліття. Завершити будівництво допоміг Буковинський православний релігійний фонд.

Уже 5 (17) лютого 1862 року церкву освятив єпископ Євген Гакман на честь великомучениці Параскеви Сербської. У нарисах того часу про церкву писали, що вона стала окрасою міста. Зокрема у москвофільському «письмі літературно-науковому» «Родимый листокь» за 1881 рік, яке видавалося у Чернівцях, (автор Г. Кр.) писав: «Мені вона подобається навіть більше, ніж собор кафедральний; щоправда, вона не така величава й імпозантна, як останній, але полонить кожного своєю ніжною будівлею, однією лише, але високою круглою банею посередині, двома симетричними вежицями і гарним ганком від входу…».

Історики вважають знаковою подією у церкві Св. Параскеви для пробудження найчисленнішої національної громади Буковини: місцеві русини вперше усвідомили себе українцями. 29 лютого (за ст. ст.) 1864 року у новозбудованому міському храмі урочисто вшанували 4-ті роковини смерті Великого Кобзаря.

Уже у радянський період храм закрили. І приміщення церкви використовували як склад, а згодом тут влаштували шаховий клуб. Фрески на стінах знищили і замалювали. Від церковного інвентарю вціліли лише центральне панікадило (світильник) і великий дзвін. Повернули храм віруючим під час перебудови.

Кафедральний собор

Кафедральний соборПравославний кафедральний собор (зберігся і понині) зводили одночасно із церквою Св. Параскеви. Мурований і просторий храм розпочали будувати для найбільшої релігійної громади краю.

Є дані, що ідея спорудження храму з’явилася ще наприкінці XVIII ст. Однак були проблеми із визначенням місця споруди. Адже пропонували звести собор на околицях, а це не влаштовувало громаду. Прискорив питання будівництва собору Євген Гакман, який 1835 року очолив Буковинську єпархію. Він розпоряджався питанням спорудження собору в Чернівцях.

Обрали ділянку, що була південніше від майдану Ринок, між вулицями Панською і Семигородською (нині О. Кобилянської та Головною). Тоді цю територію у місті лише освоювали.

Уже 3 (15) липня 1844 року заклали наріжний камінь будівництва собору із благословення єпископа Буковинського Євгена Гакмана. Фінансування відбувалося за кошти Православного релігійного фонду.

За переказами, в основу будівництва чернівецького собору покладено один із проектів знаменитої Ісакіївської кафедри у Санкт-Петербурзі. Буцімто його презентували владиці Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої лаври.

Споруджували Свято-Духівський собор під наглядом спеціально-створеної дирекції. Сюди входили окружний інженер Адольф Марін, консисторський радник (секретар) Костянтин Чеховський та архітектор Франц Радор.

А вже з весни 1844 року керував будівництвом та здійснював нагляд рисувальник будівельної дирекції з Відня Антон Рьолль. Згодом він вніс корективи до плану споруди. Видатки на спорудження собору склали 200 тисяч флоринтів.

Дзвони важать понад 50 центнерів

Дзвони у соборі встановили наприкінці 1862 року. Їх відлили у Калуші вагою понад 50 центнерів. Дзвони оздобили зображенням Святої Трійці, декоративними віночками з листя, також там були пояснюючі написи. Згодом їх виявила дослідниця історії Чернівців Марія Никирса.

5 (17 липня) 1864 року кафедральний собор освятив владика Євген Гакман на честь сходження Святого Духа. (Від початку будівництва минуло 20 років).

Новозбудований храм вражав всіх православних не тільки своєю величчю та красою. Довжина собору – 56 м, ширина фасаду – понад 11 м, найбільша ширина – 30 м, а висота з великою центральною банею – 46 м. Приміщення вміщало чотири тисячі осіб.

Собор збудували із трьома здоровенними банями з ліхтарями на верхівках, а на флангах фасаду – встановили дві вежі-дзвіниці. На них були отвори для годинників. Цікаво, що колись у Чернівцях городяни звіряли свої годинники за кафедральними.

Уже після проведення ремонту, всередині собор розписали фресками група майстрів під керівництвом відомого віденського фахівця з церковного малярства, професора Карла Йобста.

Але більшість розписів та інтер’єр уже у радянський період були знищені. Фрески збереглися частково лише у верхній частині храму під куполами.

У соборі, як і в інших святинях за Радянщини було казна-що. Приміщення слугувало складом. І 1970 року знищили та осквернили саркофаг із прахом владики Євгена Гакмана. Лише 1989 року будівлю повернули православній громаді і повторно освятили.

Миколаївська церква

Ще одна мурований храм старих Чернівців – Св. Миколая стоїть на лівому боці вул. Руської. Православний храм називали «новою Николаївською церквою», аби відрізнити від старої Николаївської, яка була через дорогу.

Це відносно нова споруда, адже наріжний камінь під майбутній храм заклали уже у XX ст. (1927 року) із благословення тодішнього митрополита Буковинського і Хотинського Нектарія Котлярчука. Тривало будівництво церкви понад двадцять років і завершили його 1939 року.

Керували будівництвом різні архітектори. Серед них: Пауль Хитзигратх, Віджіл Іонеску та Андрій Іванов.

Відрізняється нова Миколаївська церква від інших у Чернівцях оригінальними «крученими» підніжками чотирьох менших бань, які з  усіх чотирьох боків оточують центральний дванадцятигранний купол. Історики вказують такий метод в архітектурі на зв'язок із румунською культовою архітектурою. Кажуть, що зразком для церкви у Чернівцях послугував один із шедеврів румунського середньовічного зодчества – храм середини XIV ст. в Куртя-де-Арджеш. Його зображення поміщено на банкноті Румунії. Дах церкви вкрили кольоровою черепицею, з якої викладені орнаменти характерні для культового зодчества Південно-Східної Європи.

Це чи не єдина церква у Чернівцях, яку з приходом на Буковину радянська влада не закрила. Тут не переривали служіння Богу. Власне, тому тут зберігся самобутній інтер’єр буковинської церкви міжвоєнного періоду.

У храмі збереглася реліквія. Зокрема у північній частині храму є рака з частинками чудотворних мощей Святого великомученика Івана Нового Сучавського. Їх передали Миколаївській церкві з монастирської церкви Св. Георгія у Сучаві.

Поруч із церковною будівлею стоять ще два.  Які відкрили і освятили 1968 року. Це храм Різдва Івана Хрестителя та інший освячений на честь Феодосія Чернігівського.

Частина ІІІ

Греко-католицька церква

За австрійської доби греко-католицька церква на Буковині мала загальновживану народну назву «руської», тобто української. У Чернівцях до цієї церкви ходили, здебільшого, русини-українці, а до православних храмів українці та волохи-румуни.

Руська церква на вул. Руській

греко-католицький собор Успення Пресвятої БогородиціОдин із найстаріших чернівецьких кам’яних храмів – це греко-католицький собор Успення Пресвятої Богородиці, писав у своїй книжці «Чернівці – місто зустрічі культур і релігій» Ігор Чеховський. Спорудили храм ще 1820-1821 рр. Перший мурований храм репрезентував одну з українських національних церков - Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ).

Лише 1811 року у Чернівцях постала перша греко-католицька парафія. Очолив її священик зі Львова о. Олексій Студницький.

Уже 1820 року заможний городянин Тадей Туркул передав для будівництва церкви чималу ділянку на схід від майдану Ринок і значні кошти. А 31 травня заклав наріжний камінь у фундамент майбутнього храму. Уже через рік 10 червня 1821 року церкву збудували та освятили під титулом святого Тадея – патрона фундатора храму.

Стиль церкви був характерний для європейського культового зодчества тієї епохи.

1930-1936 роками храм зазнав перебудови. 1937 року перебудовану церкву освятили на честь церковного свята Успення Пресвятої Богородиці.

Як і більшість релігійних споруд, після приходу радянської влади храм закрили і перетворили на господарський склад.

Липованський дім у Чернівцях

Старообрядці, або старовіри (липовани) теж у Чернівцях мали свій осередок. Триповерхова будівля на розі вулиць Головної і початку Героїв Майдану – чернівчани асоціюють її із самобутньою етноконфесійною громадою Буковини – старообрядцями, яких на Буковині називали липованами. У Чернівецькій області липовани, як окрема етноконфесійна спільнота, майже впродовж двох століть сповідували свою віру і культуру. Та після 1944 року атеїсти забрали у них церкви, святині, самототожність, - писав І. Чеховський.

Дослідник історії Чернівців Р. Кайндль писав, що на початку минулого століття у Чернівцях проживала невеличка громада старовірів, які походили з Білої Криниці.

Історики пишуть, що липовани, які проживали у Чернівцях, збиралися для спільної молитви у будинку одного з єдиновірів. У міжвоєнний період липовани мали культове приміщення – церкву чи молільню (нині вул. Космодем’янської), але у румунський період у них його відібрали.

Римо-католицькі костели

Костел Воздвиження Святого ХрестаУ Чернівцях проживали римо-католики – віряни латинського обряду. Після входження Буковини до складу монархії Габсбургів, відбулася реорганізація релігійного життя місцевих римо-католиків.

Спершу греко-католики у Чернівцях молилися у каплиці-костелі при чернівецькому гарнізоні. Та гарнізонна каплиця не вміщала громаду парафіян. Тому виникла потреба у будівництві костелу.

Будівництво тривало три десятиліття, воно супроводжувалося постійними нещастями. Освятили римо-католицький парафіяльний костел 29 липня 1814 року. Титул костел отримав – Воздвиження Святого Хреста.

Першим настоятелем костелу став порох і декан, капелан о. Вінценц Христоф Кекерт.

На  вежі костелу за кошти міщан 1818 року встановили годинник. Час для чернівчан сповіщав підвішений біля гауптвахти дзвін, на якому солдат відбивав години молотком. 1907 року годинник замінили на новіший. А на боковій південній стіні храму встановили сонячний годинник. Годинник показує місцевий та чернівецький час. А поруч із костелом у XIX столітті спорудили каплицю-грот. 

Після приходу на Буковину радянської влади парафіяни не дали закрити храм. Костел працював упродовж всього радянського періоду. Тому тут зберігся самобутній інтер’єр XIX ст. – поч. XX ст.

Саме у приміщенні костелу Воздвиження зберігалися усі культові предмети римо-католицьких храмів Чернівців у період атеїзму.

Збереглися донині у костелі кілька вівтарів. Це цінна риса старожитніх римсько-католицьких святинь, яка втрачена у сучасних культових спорудах.

Храм Серця Ісуса

Єзуїтський храм Серця ІсусаЄзуїтський храм Серця Ісуса, зразок неоготики, почали зводити, коли костел Воздвиження не задовольняв громаду чернівецьких римо-католиків. Місце для будівництва нового храму обрали на майдані Фернинда-Фердинандспляці (тоді це була околиця міста).

1891-1894 роками тут звели монастирський комплекс із кляштором та костелом. Проект будівництва розробив професор Йозеф Ляйцнер (директор Чернівецької школи ремесел).

1894 року освятив храм архієпископ Северин Моравський під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса.

Цей костел належав до кращих зразків готичних храмів Центрально-Східної Європи. Будова мала неготичні форми, витончений інтер’єр, різнобарвні вітражі. А під час Богослужіння у приміщенні лунали звуки органа.

Ще у міжвоєнний період костел працював та був головним осередком єзуїтів усього Румунського королівства.

Під час панування радянської влади у костелі був Державний архів Чернівецької області.

Євангелісти-лютерани і їхня кірха у Чернівцях

Серед різноманіття храмів та релігій доавстрійських та австрійських Чернівців були і протестанти – вірні євангельських церков (євангелісти-лютерани, переважно, це були німці).

У Чернівцях представники цієї релігії мали свій храм - Лютеранську кірху. Він стояв на вул. Університетській, 23.

Історики пишуть, що послідовники Лютера на Буковині з’явилися ще до приєднання нашого краю до Габсбурзької монархії. «Це були німецькі майстри, переважно, фахівці монетної справи, які прибули на Буковину 1771 року, за часів російсько-турецької війни». Згодом, коли монетарню ліквідували, лютеранці хотіли розбудувати у Садгорі торгове місто з будинками і фабриками. Та пізніше їхня більшість перебралась із Садгори до Чернівців та поселилась на околиці Рошош.

Чернівецькі євангелісти-лютерани спершу винаймали для Богослужіння приміщення. Та уже 1814 року викупили у місцевих римо-католиків стару дерев’яну каплицю на майдані Святого Хреста. Згодом каплицю перенесли на вулицю Університетську. У лютеранській кірсі правили молебень до середини XIX ст., та через збільшення парафіян виникла потреба у будівництві нових приміщень. Гроші на будівництво нового храму збирали громадою різних віросповідань. Євангельський храм почали зводити 1847 року, і тривало будівництво два роки. Освятили нову кірху 30 вересня 1849 року.

Вона існувала у міжвоєнний період, та радянська влада лютеранську кірху передала у розпорядження Обласного архівного управління НКВС.

Донині кірха не зберегла первісного вигляду. Її перебудували до невпізнання, вона не має вежі з годинником, органа. Немає і лютеранської громади у Чернівцях.

Вірменська церква

Вірменський католицький храм Св. Апостолів Петра і ПавлаВірменський католицький храм Св. Апостолів Петра і Павла стоїть на одноіменній вулиці, яка веде до історичного вірменського кварталу. Шедевр чеського архітектора Йозефа Главки – Вірменська церква збереглася до наших днів.

Дослідники історії Чернівців зазначають, що найперші вірменські іммігранти приїхали на Буковину ще у 60-70-х роках XVI ст.

Після входження Буковини до складу Австро-Угорщини на чернівецьких землях з’явилися вірмени-переселенці, галицькі чи львівські. А ще вірмени-григоріанці з Молдавії. Тому за австрійської доби виникли дві вірменські релігійні громади: григоріанська з центром у Сучаві і вірмено-католицька (чи уніатська) – довкола Чернівців. Вірменська спільнота була двоконфесійною та двокультурною. Службу для чернівецьких вірмен правили у римо-католицькому костелі Воздвиження Чесного Хреста.

Через велику кількість парафіян-вірмен у середині XIX ст. виникла потреба у власному храмі. 1864 року створили навіть спеціальний комітет, який курував цим питанням. Проектував храм Й. Главка. Тоді він якраз займався будівництвом Резиденції митрополитів.

1869 року почали зводити церкву у вірменському кварталі. Але через нестачу коштів архітектор вніс корективи у проект будівництва. І через хворобу не зміг довести будівництво до кінця. Завершувала роботи вірменська громада. І вже 9 жовтня 1875 року храм урочисто освятили під титулом Св. Апостолів Петра і Павла.

Частина ІV

Чернівецька громада євреїв у Чернівцях понад століття тому мала свої синагоги і була досить численною. І донині у Чернівцях зберігся єврейський квартал – «штетл» - Юденштадт. Післявоєнні Чернівці – одне з небагатьох міст у всій Центрально-Східній Європі, де залишилися євреї та вціліли синагоги.

Ігор Чеховський, у своїй книжці «Чернівці – місто зустрічі культур і релігій» пише, що деякі краєзнавці називають Чернівці «Єрусалимом над Прутом». Але це просто метафора. Бо багатовікова історія чернівецького єврейства не така багата на зразки подвижництва й яскраві імена.

Дослідники історії Чернівців відзначають, що тут ще за молдавсько-турецьких часів поряд із русинами-українцями проживало багато іудеїв. Займалися вони прикордонною торгівлею. І за уточненням австрійців, коли вони прийшли на буковинські землі, у Чернівцях застали разом із Клокучкою 112 єврейських родин. А це складало 40 відсотків жителів.

Ще 1710 року у Чернівцях збудували культове приміщення, яке називали «школою». Юдейська громада мала також у Чернівцях свій цвинтар.

Чернівецькі євреї мешкали поблизу юдейської школи та торгових майданів. Довкола них виріс єврейський квартал із численними крамничками торговців-євреїв – чернівецький «штетл». Первісно він розташовувався у районі вул. А. Барбюса з прилеглими вулицями. За кварталом збереглася назва «Єврейське місто» чи «Юденштадт», або ще «Долішнє місто».

Найдавніша синогога з’явилася у Чернівцях на головній вулиці Юденштадта. І на її честь назвали вулицю Синагоги.

На початку XIX ст. після тривалої тяганини з отриманням дозволів у Чернівцях розпочали будівництво мурованої божниці. Дослідник історії Чернівців Р. Ф. Кайндль у своїх матеріалах називає її «старою синагогою». Спорудили її за кошти юдейської громади та добровільні пожертви.

Уже на початку 50-х років XIX ст. звели кам’яницю у стилі класицизму. Вона отримала назву «Велика синагога» - Ді Гроссе Шіл. При цій синагозі діяла школа, шпиталь і притулок для убогих. А у підвальному приміщенні божниці була облаштована міква. Аж до закриття за радянської влади «Велика синагога» вважалася головною святинею єврейського кварталу.

Будівлі божниць збереглися і на інших вулицях історичного єврейського кварталу. Серед них – синагога «Реб Хаїм Черновіцер» на вул. Вокзальній (вул. Гагаріна, 14). Ще одна синагога «Бетхауз» розташована у східній частині єврейського кварталу (вул. Садовського, 11).

Божниця – синагога-клойз Беньяміна. Розташована вона у південно-східній частині історичного середмістя (вул. Л. Кобилиці, 53). Як дім молитви вона постала 1923 року.

Після розриву євреїв-реформістів із ортодоксами, виникла потреба у новому приміщенні для молитви. Спершу винаймали для цих потреб приватний будинок та згодом цього приміщення не ставало. У Чернівцях вирішили спорудити повноцінний храм чи темпль.

Звели темпль 1877 року

Темпль8 травня 1873 року у центрі «Горішнього міста» урочисто заклали фундамент під юдейський реформістський хоральний храм. Темпль будували упродовж 1873-1877 років. Проект виконав львівський архітектор, професор Юліан Захаревич у стилі історизму. У будівлі поєднали елементи ренесансу і готики із екзотичними для Центрально-Східної Європи мавританськими мотивами. Стіни завершувалися граційними вежами-мінаретами, а над ними підносився орнаментований мідний купол зі шпилем, увінчаний шестикутною зіркою Давида. Від фасаду до храму було три входи за дверима із візерунками. До них піднімалися сходами величний центральний і два скромніших бічних.

Освятили темпль 4 вересня 1877 року. Темпль вважали найсильнішою юдейською святинею старих Чернівців. І на його честь назвали майдан, який прилягав до будівлі – Темпльпляц, а вуличку – Темпельгассе. (Район тролейбусної зупинки біля кінотеатру «Чернівці» та перехрестя вулиць Ватутіна та Університетської).

У радянський час будівлю реконструювали і переобладнали під широкоформатний кінотеатр «Жовтень».

Резиденція Садагурського цадика

Резиденція Садагурського цадикаРозкішний архітектурний ансамбль – палац цадиків, відомий як палац «чудотворного рабина» та синагога клойза – пам’ятка розташована у центрі Садгори. Святиня зведена 1842 року (її добудували на початку XX ст.). Виконана будівля у романтичному стилі з мавританськими мотивами, характерними для культового зодчества хасидів України.

Синагога виглядає так: до молитовного залу з північного та південного боку прилягають партерові будівлі з двоярусними вежами на краях. Стіни прорізані трьома великими отворами, які завершуються арками. У прорізі влаштовано вхід, а у бічних – вікна.

Після приходу на Буковину радянських військ архітектурна пам’ятка була занапащена. Резиденцію цадика пристосовано під виробниче приміщення.

Завдяки цій споруді Садгору свого часу називали «малим Єврейським Ватиканом».

Резиденція православних митрополитів

Резиденція православних митрополитівКолишня Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації на вул. Університетській (раніше вул. Єпископська), архітектурний ансамбль включений до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Залишається осередком духовності та просвіти Чернівців та Буковини.

Унікальний архітектурний ансамбль збудований на місці старого єпископського будинку. Звели його 1864-1882 роками завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. Проект Резиденції виконав чеський архітектор Йозеф Главка. Почалося будівництво резиденції 13 квітня 1864 року. Робота затяглася на 18 років. Вартість будівництва становила 1 млн. 750 тис. флоринів. Працювали на будівництві приїжджі майстри і використовували привізні будівельні матеріали.

«Ансамбль митрополичої резиденції складається з трьох монументальних споруд – корпусів, розташованих у вигляді кириличної букви «П», які утворюють парадний двір-курдонер. Владичний корпус разом із боковими трактами семінарії і палацу для духовенства утворили своєрідний бароковий церемоніальний двір. Вхід з вулиці акцентовано монументальною трипрогоновою брамою з вежечками, які схожі на мінарет. У центрі, як довершення головної алеї, знаходиться митрополичий корпус», - пише І. Чеховський.

Двір із трьох боків замкнутий корпусами. А на передньому плані стоїть палац митрополита з парадним входом і стрункою вежею архієпископської каплиці Св. Івана Сучавського у лівому крилі. Головні приміщення палацу – великий з масивними стовпами вестибюль і над ним Синодальна (Мармурова) зала. Ліворуч семінарський корпус, в якому були приміщення семінарії, у центрі – синодальна церква. Праворуч – будівля з вежею і годинником.

Ми в соцмережах

cv Гід
chernivtsi

Чернівці інфо

buktour