Джерело: ukrainaincognita.com

Всі, хто прямує до центру старообрядництва Білої Криниці, неодмінно проїжджають село СТАРИЙ ВОВЧИНЕЦЬ. Село вперше згадується у 1703 році. У 1774 році воно становиться власністю монастиря Барновського, а з 1780 року його разом з навколишніми селами починають заселяти російські старообрядці.

Сьогодні Старий Вовчинець славиться передусім своїм краєзнавчим музеєм, якій не безпідставно може вважатися одним з найкращих сільських музеїв не лише Буковини, а й України в цілому. Музей засновано у 1957 році вчителем історій Іваном Топало. За більш ніж півстоліття існування музей зібрав унікальні експонати починаючі з часів палеоліту і закінчуючи нашими днями. Найдавнішими експонатами є бивні й кістки мамонта та примітивні знаряддя праці.

Цінним експонатом музею є дерев’яна селянська хата, навколо якої відтворено двір буковинської сільської садиби: плетений тин з глечиками на кілочках, оброблені грядочки.

В хаті представлене різноманітне домашнє начиння: посуд, меблі, світильники, одяг, взуття.

Основна частина експонатів знаходиться у спеціально пристосованому для цього приміщені.

Нещодавно в музеї відкрито виставку глиняного посуду кінця XIX – першої половини XX століття, виготовленого гончарями навколишніх сіл та сусідньої Румунії, серед якого понад 70 зразків макітер, горщиків, глечиків, мисок.

Увагу туристів приверне величний стіл, в якому за склом вміщено колекцію з декілька сотен різноманітних писанок:

Декілька років тому на території музею збудовано капличку в пам'ять про жертв комуністичних репресій. Перед входом до неї є спеціальна кімната з експозицією з іменами та фотографіями 60 жертв тоталітарного режиму – мешканцями Старого Вовчиця, які загинули в концтаборах у 1944-1945 роках.

Також в селі можна оглянути збудовану у 1900 році церкву Різдва Богородиці. Як і більшість кам’яних храмів району, церква у Старому Вовчинці несе в собі риси румунської архітектури, проте відрізняється від подібних типових храмів прибудованими з обох боків до бабинця восьмигранними баштами з цибулеподібними куполами та непропорційно широкою триярусною дзвіницею, яка більше схожа на гігантську ротонду.

Наприкінці розповіді хочу щиро подякувати засновникові музею Івану Топало за те, що незважаючи на свій вік і стан здоров’я він продовжує робити таку шляхетну справу. Бажаю Вам, пане Іване, міцного здоров’я і довгих років життя!

Текст та фото Андрія Бондаренка