Джерела: карпати.info ; Буковина туристична

У документальних джерелах Заставна вперше згадується у 1589 р. Назву населеного пункту пов'язують з історією Галицько-Волинської держави. "Заставна" — місце у верхів'ї річки Совиця, на торговому шляху від давнього міста Василів до Чернівців. У цьому місці, зручному для переправи через заболочене верхів'я, стояла "застава", чи "загорода на дорозі", де брали з проїжджих купців мито. Тут і оселилися перші жителі Заставни. 

Розкопки на території району свідчать про залишок Трипільської культури (І/-ІІІ тисячоліття до н. е.). Найдавніші письмові згадки — про села Василів (1230) та Онут (1215). Теперішнє село Василів згадується у Галицько-Волинському літописі. На його території вже в II ст. існувало селище, через яке проходив торговий шлях по Дністру. В історичних джерелах зафіксовано пагорб, на якому в 1230 р. височів Василівський кафедральний собор (висота його сягала 35 метрів), що простояв п'ять століть і припинив своє існування в другій половині XVII ст. Рештки собору мають велику історичну цінність як один із найвизначніших храмів, відомих в Україні. Археологічні розкопки та наукові дослідження допомогли знайти велике поселення на березі Дністра. Місто занепало в часи монголо-татарської навали. 

Благодатний клімат завжди сприяв землеробству і недарма, люди освоювали ці землі ще понад 11 тисяч років тому, що доводять наскельні малюнки в Баламутівській печері, й захищали свою землю. Про це свідчать могили-кургани навколо Заставни, вік яких понад — 4 тисячі років. А в с. Добринівцях збереглися від ранньослов'янського часу потужні оборонні споруди /III - IX ст. 

На історичні події цей куточок землі чи не найбагатший. Земля Буковини була постійною ланкою, яка пов'язувала слов'янські, українські землі в одне ціле, в один народ, який віками розривали, нищили, але він боровся і вистояв, зберіг свою автохтонність, мову, звичаї, традиції та культуру. 

Заставнівщина була центром національно-патріотичних рухів на Буковині. Так, у с. Товтри започаткувало свою діяльність товариство "Руська бесіда", яке об'єднало навколо себе палких поборників українства і з часом розширило свою сферу впливу на всю територію Буковини. 

Батьківщиною першого митрополита Буковини Євгена Гакмана (1793-1873) є село Васловівці. Завдяки митрополиту Гакману впродовж семи десятиріч існувала самостійна Буковинська канонічна православна кефалія. За його сприяння збудовано кафедральну церкву та митрополичу резиденцію в Чернівцях. 

Славними земляками заставчан є відомий художник Микола Іванович Івасюк (1865-1937), перший Президент Буковини Омелян Олександрович Попович, вчитель, громадсько-політичний діяч, просвітитель Іван Миколайович Бажанський. 

Заставнівщина розташована в лісостеповій частині Прут-Дністровського межиріччя. На її території височить гора Берда - 515 метрів над рівнем моря (с. Васловівці), яка є найвищою точкою Східноєвропейської рівнини від Чорного моря на півдні і до Північного Льодовитого океану на півночі, від Варшави до Уральських гір. Назва гори походить від назви деталі старого ткацького верстата бердо, на який гора схожа за формою. 

На горі Бердо і на Жорнищі (438 м над рівнем моря) – найкращі оглядові майданчики всього району, територія яких буяє різнобарв'ям “червонокнижних” рослин. 

Ця рівнинно-горбиста зона багата на ландшафтні заповідники зі скелястими виходами, спелеокарстовими утвореннями. і болотами, водоспадами, печерами, ставками. карстовими проваллями і багатьма іншими дивами природи, подібне різноманіття яких в одному місці ніде просто не трапляється. 

З півночі Заставнівщину обрамлює Дністер, протяжність якоко в межах району становить майже 65 км. Висота дністровського берега сягає 150-160 метрів(!), швидкість течії річки коливається від 0,7 до 3 м/с. 

Туристична Заставнівщина відкриває свої неповторні маршрути. Кожен край цікавий, але Заставнівщина — особливий. Ландшафти району сприяють розвитку пішохідного туризму та спортивного орієнтування. На території району протікає 3 річки — Савиця, Чорний Потік, Дністер. 

Природа Заставнівщини чи не найбагатша на Буковині на заповідні природні об'єкти, різноманітні за своїм походженням, красою і багатством. 

Придністров'я району охоплює 15 сіл, багате на історичні, геологічні та природні пам'ятки і є суцільною, понад 60-кілометровою зоною відпочинку. 

Тих, хто вперше сюди приїздить, особливо вражають неповторна краса краю, мальовничі ландшафти, безліч природних заповідників, 160 ставків, віковічні ліси, дністровські каньйони, водоболотні заплави, численні підземні мінералізовані джерела і водоспади, казкові печери. У деяких з цих печер знайдені наскельні малюнки первісних людей. Тут і заповідні урочища з дивовижним розмаїттям рослинного світу, і дикі галявини з десятками видів флори, занесеними до Червоної книги України. 

Початок екскурсії по Заставнівщині любителі природи можуть розпочати з огляду експозицій музею, розташованого у Заставні по вулиці Незалежності, 88. 

Мандрівна стежка приводить нас до села Хрещатик. Воно здавна славиться святим джерелом, над яким в ніч перед святом Івана Богослова з'являється сяйво. Відомі випадки зцілення людей від різних хвороб, що пов'язані з цілющою водою святого джерела. 

У цьому місці в XVII ст. монахами був закладений скит. Пізніше ними заснований монастир, для якого у 1765 р. була збудована церква і каплиця на честь святого Івана Богослова. Сьогодні Хрещатицький монастир вражає туристів своєрідністю і злиттям з природою. Скелястий берег, круті східці, опорні стіни, старі клени з ясенами — все це створює неповторний ансамбль і відкриває туристам чарівний куточок Подністровської Буковини. 

Карстова печера "Дуча" — типова порожнина берегової смуги Дністра. Довжина пройденої частини печери — 114 м . На її стінах виявлено цікаві утвори з гіпсу. 

Неподалік с.Погорілівка знаходиться геологічна пам'ятка природи державного значення — унікальна триповерхова печера в урочищі "Довгий Яр", де представлено дев'ять з одинадцяті стадій розвитку карстового процесу. Довжина пройденої частини — 377м . Уся ця унікальна пам'ятка природи — лабіринт виняткової краси. 

А от ще декілька цікавих місць і небачених див. 

Ландшафтний заповідник "Кадубівська стінка". Стінка розміщена між селами Карбівці і Веренчанка. Кілька потоків із річок формують один, який, протікаючи через долину, раптом зникає через так звану "лійку" під землю, залишаючи долину сухою. Через велику відстань потік виходить на поверхню в реліктову долину, яка має класичні спелеокарстові форми і багата на цінну рослинність. 

Совицькі болота — 102 га цінного водоболотного ландшафту заплави річки Совиці-Веренчанської в умовах активного утворення печер. Екскурсію в цьому заказнику можна розпочати від залізничного переїзду при в'їзді до с. Веренчанки. 

Товтрівська стінка — це правий борт каньйоноподібної долини Товтрівського потоку з цінними різноманітними печерними утвореннями та рідкісною рослинністю кам'янистих степів. 

Карстово-спелеологічний заказник "Чорнопотіцький" знаходиться між селами Юрківці і Погорілівка, його протяжність берегами річки Чорний Потік — 4 км. 

Геологічні пам'ятки природи — печера "Піонерка" (с. Погорілівка) та Баламутівська печера (с. Баламутівка). Стоянка первісних людей. 

Взагалі, таких природних пам'яток на Заставнівщині — безліч. Це печери "Скитська" (с. Звенячин), "Руїна" (с. Юрківці), "Фуштейка" (с.Погорілівка), "Пісочниця" (с. Баламутівка); I озеро "Бездонне" (с. Бабин); Василівські водоспади  (с. Василів), водоспади "Кулівецький" (с. Кулівці), "Фалинецький" (с. Дорошівці) та "Чорнопотіцький" (с. Ч. Потік). Це також і Кадубівський провал (с. Кадубівка), Одайський провал (села Чуньків, Одая); це Ржавинецьке болото (с. Ржавинці) і багато-багато іншого.

Варто відвідати:

Сакральна архітектура

• Iоанiвська церква (1826), с. Вiкно
• Миколаївська церква (1825), с. Добринівці
• Миколаївська церква (1823), с. Кострижівка
• Миколаївська церква (1765), с. Малий Кучурів
• Михайлівська церква (1855), с. Мосорівка
• Михайлівська церква (1896), с. Чорний Потік
• Покровська церква та дзвіниця (1791), с. Репужинцi
  Серед експонатів церкви збереглися унікальні предмети та книги: декілька євангелій віком понад сто років, написаних церковнослов’янською мовою та євангеліє, видане 1546 року латинською мовою, яке зберігається у вівтарі церкви.
• Свято-Дмитріївська церква (1885), с. Брідок
  Славиться працюючим годинником на головному куполі церкви, який озвучує кожну годину відповідною кількістю ударів. Годинник встановлений у 1908 році на кошти мешканців села, що емігрували до Канади. Біля церкви встановлений хрест на честь тверезості.
• Свято-Іоанно-Богословський Хрещатинський монастир (поч. XVII ст.), с. Хрещатик
  На території монастиря розташована Іоано-Богословська церква (1765) та дзвіниця з муровано- дерев’яною каплицею (XVII ст.). Наприкінці 50-х років ХХ століття в монастирі проживав преподобний Кукша Новий, скриньки із частинами мощів якого знаходяться у храмі Іоанна Богослова. Спустившись по стежці від храму в сторону Дністра, можна відвідати печери-келії, видовбані, ймовірно, ченцями ще до заснування монастиря.
• Свято-Успенська церква (1887), с. Товтри
• Успенська церква (1887), дерев’яна; с. Баламутівка
• Успенська церква (1794), дерев’яна хатнього типу; с. Веренчанка
• Успенська церква (1908), с. Прилипче
• Церква Василя Бзового (1937), с. Чорний потік
  Храм збудований багатим мешканцем села Василем Бзовим, досі називається його іменем. Ченці з Хрещатика влаштували на базі церкви Чорнопотоцький монастир. Навколо церкви були побудовані господарські споруди та будівля, де проживала сім’я Бзового. Вони були знищені за радянських часів. У самій церкві зберігся родинний склеп поміщиків. Зараз храм закинутий.
• Церква Воздвиження Чесного Христа (1892), с. Онут
• Церква Покрови (1876), с. Митків
• Церква Різдва Богородиці (1896), с. Боянчук
• Церква Рiздва Богородицi (1835), с. Василiв
• Церква Рiздва Богородицi (1797), с. Звенячин
• Церква Свято-Різдво-Богородицька (1884), с. Самушин

Інші пам'ятки

• Водонапірна башта "Лозерватор" (1900), с. Товтри
• Палац Зотта (1809), с. Вiкно
  Палац побудовано у 1809 році власником великого маєтку у Вікні відставним капітаном-бароном де Зотте у романтичному західноєвропейському стилі. Будівлю оточує заснований у 1860 році парк — пам’ятка садово-паркового мистецтва, в якому ростуть 28 видів рідкісних дерев, серед яких такі реліктові, як гінкго, платан та дуби віком понад 250 років. Алею, яку з двох сторін "супроводжують" старі дуби, у Вікні називаються "Алеєю кохання".

Пам’ятки природи і природоохоронні території

• Гора Берда, с. Васловівці
  Розташована в межах Хотинської височини і найвищою точкою Східноєвропейської рівнини від Польщі до Уралу, від Чорного моря до Північного Льодовитого океану. Її висота становить 515 м над рівнем моря. Вершину добре видно з центральної площі Чернівців, якщо поглянути в північному напрямку.
• Заказник "Товтрівська стінка", с. Товтри
  Каньйоноподібна долина з цінними карстовими формами рельєфу в гіпсах і вапняках та рідкіс- ною рослинністю кам’янистих степів. Довжина урочища — 1550 м, ширина — 50-100 м, а висота стінки — 30-45 м. Вздовж стінки в місцях відслонення монолітів є декілька гротів завдовжки 5-10 м. По днищу стінки та долини вибиваються на поверхню численні карстові джерела.
• Заказник "Чорнопотоцький", с. Юрківці і с. Погорілівка
  Заповідна територія простягається вздовж долини річки Юрківці (Чорний Потік) з південного заходу на північний схід. На правому схилі долини є чимало печер (деякі завдовжки понад 1 км) з декількома стадіями розвитку карстового процесу. Тут вода зі ставків самовільно скидається у карстові галереї колишнього підземного русла Чорного Потоку.
• Печера Баламутівська, с. Баламутівка
  Розташована на правому схилі долини річки Дністер. Довжина печери 263 м, амплітуда глибин 8 м, а площа 457 м2. У вхідному гроті Баламутівки знайдено малюнки з віком понад 10 тисяч років.
• Печера Довгий Яр (Піонерка), с. Погорілівка
  Печера закладена у верхній товщі гіпсів і знаходиться у днищі реліктової прохідної долини Довгий Яр. Її довжина становить 530 м, а амплітуда глибин 15 м. Вхід відкривається достатньо потужним гротом у карстовому яру, утвореному внаслідок провалів стелі над колишньою центральною галереєю. Печера — триповерхова. Довгий час карстові лійки печери використовувались під несанкціонований скотомогильник, тому дно основної нижньої галереї встелене кістками великої рогатої худоби.
• Урочище "Сопигора", с. Погорілівка
  Урочище географічно прив’язане до одноіменної гори. За переказами місцевих мешканців, така назва з’явилася у 1848 році, коли люди радісно покидали свої сапи, дізнавшись про скасування кріпацтва. Інша легенда стверджує, що Сопигорою її назвали тому, що люди, які піднімалися на виршину, тяжко сопіли з натуги.