Джерело: ukrainaincognita.com

ВАСИЛІВ (Заставнівський район) вперше згадується у 1230 році давньоруським літописцем під час описання переслідування Данилом Галицьким мадяр, що бігли до Пруту: «От туду же поиде Король ко Василеву и переиде Днестр и поиде ко Пруту».

Проте археологічні дослідження, проведені у Василеві у середині ХХ століття, свідчать про те, що місто було засновано за часів феодальної роздробленості у Київській Русі та відігравало значну роль у житті галицького придністров’я. Місто було знищено татаро-монгольською навалою і занепало, а на його місці пізніше утворилося село с такою ж назвою.

На березі Дністра в той час існувала пристань на шляху «з варягів в греки», споруджена одночасно з літописним градом. Вона служила місцем зупинки лодій – торгових кораблів. Тут купці обмінювались товарами: золотом, олією, хутром, керамікою, а торгували ними на Торговій площі.

У 1958 році експедиція Чернівецького краєзнавчого музею під керівництвом Б.Тимощука виявила при розкопках у південно-східній частині села на місці старого кладовища фундаменти давньої білокамінної церкви – катедрального собору, датованого першою половиною ХІІ століття. Храм був чотирьохстовпним з трьома напівкруглими апсидами та однією банею, стіни прикрашені різьбленими візерунками, підлога укладена різнокольоровими кахельними плитками. Його розміри 13,5 на 21,5 метрів, товщина стін фундаментів – до 1 метра. Висока церква виднілася на багато кілометрів і була орієнтиром для торгових караванів, що йшли по Дністру. Храм руйнувався двічі. Перший раз монголо-татарами у 1231 році, про що свідчить шар попелу, що знаходився нижчим рівнем, другий – у XVII столітті турецькими яничарами.

Текст та фото Андрія Бондаренка

Василів. Повну розповідь читайте на сайті