Джерела: карпати.info ; Буковина туристична

Район розташований на південному заході Чернівецької області, у найвищій частині Українських Карпат, на кордоні з Румунією. Серед гір у мальовничій долині лежить селище міського типу Путила, де протікає річка Путилка - найбільша притока Черемошу. 

Історичні й археологічні дослідження засвідчують, що у ХІ-ХІІ столітті територія району входила до складу Київської Русі, а пізніше — до складу Галицького та Галицько-Волинського князівств. 

У XIII ст. (1237) Буковина була захоплена монголо-татарськими кочівниками, які панували тут близько двох століть. Ховаючись від переслідувань завойовників, населення тікало в гірські райони, поступово заселяючи їх. Коли землі в Україні, Галичині та Молдавії були роздані дідичам і магнатам (Х/ ст.), і населення було їхньою власністю, спійманих втікачів жорстоко карали, навіть убивали. Отже, треба було тікати туди, де можна сховатись надійно. I таким місцем були гори. Довго втікачі йшли звіриними стежками, несучи на плечах свій домашній скарб і боячись якимось чином видати себе. Нарешті знаходили придатне місце для зупинки і починалась каторжна праця: корчування лісу для будівництва, розчищення, копання городу на цьому місці, спорудження оселі. Життя поселенців Карпат (пізніше їх стали називати гуцулами) було нелегким — правічний ліс, дика природа, постійна боротьба зі виживання. 

Люди селилися переважно по долинах річок, у міжгірських котлованах, поблизу шляхів сполучення. Найдавніші поселення - Бутилів, Селятин, Довгопілля — згадуються в документах XIV - XV ст. Протягом віків населення набуло навичок щодо розведення тварин, лісозаготівель, лісосплаву та виготовлення виробів з дерева. 

У ті давні часи єдиним шляхом для втікачів у гори була Путилка. Дорога вздовж Путилки дуже давня. Свідченням скарб римських срібних монет II ст. н. е., знайдений у с. Плоска. 

Першими мешканцями Путили були мисливці і скотарі, пізніше лісоруби. Але слідом за поселенцями сюди йшли пани, заручившись князівськими грамотами, що затверджували їхнє право на ці землі і на поселенців. 

Вперше Путила згадується 1501 р. Вона разом з іншим поселеннями передавалася польським королем у володіння феодалу Іону Теутулу за заслуги в справі укладення миру між Польщею та Молдавією. 

За характером рельєфу більшість території Путильщини - гірська. Тут знаходяться найвищі точки Буковинських Карпат - гори Яровиця ( 1574 м ), Жупани ( 1488 м ), Чорний Діл ( 1452 м ). Круті гірські кряжі здіймаються високо в небо. Ущелинами розноситься шум річок, у прозоро-чистих потоках грає королівська форель. 

Це край віковічних лісів, де панівними породами є смерека ялина та бук. Лісова площа Путильщини — 65 тис. га, а це дуже важливо для підтримки екологічної рівноваги не тільки в Україні, а й Європі. В лісах — понад 50 видів флори: арніка гірська, медунка лікарська, звіробій, едельвейс. Деякі з них занесені до Червоної книги, такі як орлики трансільванські, білотка альпійська, соссюрея різноколірна, лілія лісова. Багатий тут і тваринний світ - карпатський олень, косуля, дикий кабан, лисиця, білка, їжак, борсук, заєць та ін. 

Найвищою точкою Путильщини є гора Піп Іван висотою 1582 м , яка знаходиться в північно-східній зоні Марморошського масиву — стародавнього ядра Карпатської гірської системи. Район багатий на поклади мармуру, джерела мінеральних вод, родовища яких виявлені в с. Довгопілля, смт Путила і в с. Сарата. 

Цікавою особливістю Путильщини є те, що деякі пам'ятки історії цього краю водночас є і пам'ятками природи. 

На стику Путильського і Вижницького районів Чернівецької області та Косівського району Івано-Франківщини розташований перевал Німчич. 3 перевалу відкривається широка панорама гірської долини, де тече бурхливий Черемош. Ідучи цим перевалом, туристські маршрути ніяк не можуть обминути печери Олекси Довбуша — історичного свідка подій 30-40 років XVIII ст. 

Тут же, на перевалі, інше диво — урочище "Протяте каміння" та "Соколиний камінь". У с. Мариничі природа витворила інше диво — Камінь Жаба. 

У 52 кілометрах від райцентру біля підніжжя гори Творилець на висоті 1025 м розташувалося озеро Гірське око. Воно має форму загадкової намистини в обіймах вічнозелених ялин. Таємниця його походження до сьогодні ще не розгадана Кого не запитати, всі переповідають, що озеро старе як світ, і про нього знали ще з діда-прадіда. 

У вас є унікальна можливість переночувати у справжній колибі біля озера — тимчасовому притулку з елементами сервісу, які були тут 100 і більше років тому. Перед сходом сонця босоніж першими прийдіть до озера, припадіть на коліна, вклоніться до води і освіжіться нею, напийтеся. Цілюща дія води гарантована. Колиба, в якій ви опинилися, буде вам спогадом про минувшину, а зварена тут кулеша, бануш із кукурудзяного борошна з овечою бринзою буде найсмачнішим у світі. 

У с.Усть-Путила височить скеля Кам'яна Багачка, або Заклята скеля, про яку на Путильщині живе легенда: "...Володіла колись усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй... каменюку. "А бодай би ти сама скам'яніла!" — гнівно кинула їй вдовиця. I сталося диво: на очах у людей багачка вмить перетворилася на камінь і застигла біля дороги на березі річки Путилівки". 

Cеред пам'яток архітектури Путильщини — церква Святого Василія в с. Конятин (1790), церква Різдва Богородиці і дзвіниця в с. Селятин (1630), церква Святої Параскеви і дзвіниця в с. Усть-Путила (1881), церква Святого Миколи в селищі Путила (188 Дмитрівська церква в с. Дихтинець (1871), церква Успіння Богородиці і дзвіниця в с. Розтоки (1846), церква Успіння Богородиці і дзвіниця в с Шепіт (1898). 

У с.Селятин, що стоїть на самому кордоні з Румунією, є один із найдавніших дерев'яних споруд — церква XVII ст., зроблена без жодного цвяха. 

Пам'ятають і шанують путильці видатних людей свого краю. Ватажок буковинських опришків Лук'ян Кобилиця (1812-1851) був простим неписьменним селянином з хутора Красний Діл. Усе його життя і діяльність були пов'язані з боротьбою за звільнення буковинців від кріпацтва. У с. Сергії йому споруджено пам ' ятник. 

А в селищі Путила діє народний музей-садиба Федьковича (1834-1888), видатного українського письменника і громадського діяча. За 60 м від музею-садиби знаходиться пам'ятка архітектури — Святомиколаївська церква.

Пам'ятають краяни і Омеляна Поповича (1856-1930). Його і зараз називають Батьком народної освіти на Буковині. Учитель, довголітній посол Буковинського сейму, автор багатьох шкільних підручників. У період ЗУНР — її віце-президент. 

У с.Підзахаричі працює музей народної майстрині-вишивальниці, Ксенії Колотило, яка є уродженкою цього села, проживає в Австрії. У вишиванках майстрині розкривається високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки. У доробках є цілі картини, "мальовані голкою". Видано кілька альбомів вишивальниці. 

Щоб відчути, чим дійсно дихає Путильщина, приїздіть після Великодня, щоб взяти участь у полонинському ході. Кожної останньої неділі травня пастухи збирають отари і відправляються у верхів'я гір, де вони пробудуть до осені. Таке дійство вже, відзначається як свято — і це треба бачити! 

Трембіти сповіщають про початок свята, з гір спускають барвистому гуцульському   вбранні мешканці довколишніх пастухи на конях. Лунають пісні, вихряться танці. Ватаг промов до чабанів: "Запаліть, хлопці, ватри, несіть цей вогонь полонини, та щоб не згасав він там все літо!" Дівчата співають, кроплять дорогу водою, встеляють її квітами — пастухи вирушають у гори. 

Ось така вона — Путильщина, серце Буковинських Карпат.

Варто відвідати:

• печера Олекси Довбуша - історичний доказ подій 30-40 років XVIII століття;
• мальовниче гірське озеро природного походження “Гірське око”;
• перевал Німчич, розташований на стику трьох районів - Путильського і Вижницького, Чернівецької області та Косівського Івано-Франківської області. З перевалу відкривається широка панорама гірської долини, де протікає бурхлива річка Черемош;
• в селі Усть-Путила знаходиться скеля “Кам'яна Багачка” або заклята скеля, про яку на Путильщині існує легенда;
• в смт.Путила розташований музей-садиба українського літературного діяча Юрія Федьковича. Будинок побудований на початку XVIII століття, в якому нині розміщена літературна експозиція музею. За 60 метрів від музею-садиби знаходиться пам'ятка архітектури Свято-Миколаївська церква, під будівництво якої Юрій Федькович виділив землю. Церква збудована в 1886 році;
• в с.Селятин, що стоїть на самому кордоні з Румунією, є одна з найдавніших дерев'яних споруд -церква XVII століття, зроблена без жодного цвяха.