Джерело: ukrainaincognita.com

Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків.

Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншими населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.

Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут письменник народився, тут він створив одні з найкращих своїх творів. Про свій рідний край він писав так: «Немає й немає світу прекрасніше, ніж гуцульські гори». Захоплюючись його історією, Федькович оспівував у свої творах мужність і хоробрість Лук’яна Кобилиці, Олекси Довбуша і його опришків.

Садиба родини Федьковичів знаходиться у самому центрі села ліворуч від головної дороги. Первісний дерев’яний будинок садиби, в якому народився й виховувався майбутній великий письменник, був збудований ще наприкінці ХVІІІ століття. У післявоєнні роки на місце садиби Федьковичів, що згоріла, побудована нова, де розмістився літературний музей письменника, а у 1974 році відтворена і сама садиба.

Родинна хата Федьковичів є типовою гуцульською дерев’яною хатою, трохи подовженою за звичайні, без додаткових прибудов. Є тризрубною в плані, побудована з ялинових зрубів, і складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та великої світлиці.

Сьогодні садиба Федьковичів є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Його експонати, однотипні з оригіналами, пронизані гуцульським народним духом. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев’яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.

Біля садиби залишилася криниця, воду з якої пив сам Федькович, напроти входу до музею – його бюст.

А у 2004 році біля будинку міської ради встановлено величезний пам’ятник письменникові, сидячому на лаві.

Поруч з садибою на відкритому рівному місці підвищується дерев’яна Миколаївська церква, яка є домінантою центру Путили. Церква зведена у 1885 році частково за кошти все того ж Юрія Федьковича, який до того ж виділив земельну ділянку для її побудови.

Церква є типово буковинським триверхим храмом. Ще пару років тому вона виглядала симпатичніше за своїх сусідів з довколишніх сіл: стіни її справді були дерев’яними, не пофарбованими, і дерево виглядала приємно і свіжо. Нещодавно стіни пофарбували у блідно-жовтий колір.

Церква має прямокутний у плані бабинець, квадратну наву та гранчастий вівтар, перекритими трьома майже однаковими верхами, середній з яких трохи вищий і стрункіший за інші. До нави з обох боків прибудовані притвори гранчастої форми, що придає храму майже хрещатий вигляд.

Двоярусна дзвіниця, стіни якої також вкриті свіжим деревом, а шатровий верх – бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом з нею цілісний храмовий архітектурний ансамбль.

У центрі Путили збереглися декілька старих віл початку ХХ століття – помешкань багатих жителів містечка. В найгарнішій з них, одноповерховому будиночку з башточкою у стилі модерн, розташувалося приміщення районного відділення Державного казначейства України:

Значно скромніший будинок праворуч зайняв районний суд:

Одна з найкращих дерев’яних віл дісталася Пенсійному фонду:

Виявляється, що у бляху одягають не лише церкви. Вілли теж. Ця побудована вже за совітів. 1951 рік:

Це одна вілла в самому центрі, окупована «Ощадбанком»:

Взагалі, прогулятися по центру Путили дуже приємно. Зачаровує охайна набережна – явище незвичне для райцентру.

З місточків можна годинами дивитися на бурхливі води Путилки:

В самому центрі Путили – дитячі атракції. Проте, вид центральної частини містечка псують зведені в совковому стилі будинки райдержадміністрації та Укртелекому:

Хто хоче побачити шматочки справжньої Гуцульщини, варто прогулятися до околиць Путили, забратися на навколишні пагорби. Тут багато як деревяних, так і сучасних гуцульських хаток. Ну і, звичайно, види містечка і довколишніх гір не залишать вас байдужим.

При в’їзді до Путили з боку Вижниці знаходиться памятка природи Тораківська стінка – геологічне відслонення на схилі берегу річки Путила:

На виїзді з Путили у бік Вижниці. На задньому плані – дерев’яна церква в селі Тораки:

До всього написаного слід додати, що кожного року, починаючи з 1967 року, в останню неділю травня на місцевому стадіоні «Карпати» проходить яскравий гуцульський фестиваль під назвою «Полонинська варта», присвячених проводам на полонину. Про цьогорічний фестиваль – наступний репортаж.

Текст та фото Андрія Бондаренка