Джерело: ukrainaincognita.com

Найцікавіше село Кіцманщині, безумовно, Чортория. Тут є на що подивитися туристу: замок-палац, дерев’яна церква, лебедині озера…

Але, перш за все Чортория – батьківщина українського кіноактора, сценариста і режисера Івана Васильовича Миколайчука. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно. Жоден українським фільм 60 – 70х років ХХ століття не обходився без його участі. Ось що казав про Миколайчука Сергій Параджанов: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року у Чорториї, помер 3 серпня 1987 року у Києві. За своє життя зіграв ролі у багатьох фільмах, найвідоміші серед яких роль Тараса Шевченка («Сон», 1964 рік), Івана («Тіні забутих предків», 1964 рік), Давида Мотузки ("Бур'ян", 1966 рік), Василя («Пропала грамота», 1982 рік), Петра («Білий птах з чорною ознакою», 1971 рік). В останньому він був також співавтором сценарію. Крім того, у 1979 році Миколайчук поставив фільм «Вавилон-ХХ» за романом Лебедина, в якому він був також автора музичного оформлення та зіграв роль Фабіана, а у 1982-му – кінострічку «Така пізня, така тепла осінь» у співавторстві з В.Коротичем. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців, проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли. Тодішні комуністичні вважали його націоналістом. А державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно у 1984 році.

В Чорториї діє садиба-музей Івана Миколайчука. Щоб потрапити до неї, треба біля автобусної зупинки звернути з траси праворуч. На трасі є дороговказ з надписом «Музей». Ідемо за вказаним напрямом і біля нової церкви повертаємо праворуч на вулицю, що названа на честь видатного актора. Незабаром побачимо праворуч на пагорбі традиційну українську дерев’яну хатинку з типовим парканом. Це і є потрібна нам садиба. Те, що ми бачимо зараз – наукова реконструкція хати, де жила родина Миколайчуків, виконана у 1991 році.

У 2006 році на подвір’ї відтворено криницю та встановлено бюст акторові. Поруч з хатою ростуть дві березки, які ще у 70-ті посадив сам Миколайчук разом із братом. Зібрані у музеї речі, оригінальні: валізка Івана, з якою кіноактор їздив до Чернівців, його та братів-сестер колиска, ткацький верстат, родинні світлини, народні строї, мамині вишивки.

Фото з книги Ігоря Чеховського «Прогулянка Чернівцями та Буковиною»

За музеєм доглядає старша сестра Івана Миколайчука Фрозина Грицюк. Вона мешкає неподалеку від садиби-музею і її з задоволенням покликають місцеві мешканці. Після відвідання музею обов’язково попросить пані Фрозину показати дорогу до Лебединих озер. У рік смерті Івана Миколайчука сюди взимку вперше прилетіли лебеді. Місцеві жителі казали, що то душа Івана повернулась додому. З кожним роком граційних птахів прилітає все більше і більше. Нещодавно утворили природний заказник, а озеро стали йменувати Івановим. Вода в ньому не замерзає, а з дна б’ють гарячі джерела.

Текст та фото Андрія Бондаренка

Чортория. Повну розповідь читайте на сайті