Джерела: Музей народної архітектури та побуту ; Tourist-ua. Мандрівки Україною ; ANDY TRAVEL CLUB ; Дерев'яні храми України ; ANDY TRAVEL CLUB ; Аеролюкс Тревел

Музей народної архітектури та побуту (Скансен) знаходиться на північно-східній околиці околиці Чернівців, по вулиці Січових Стрільців. В Україні існує лише шість подібних музеїв.

Якщо раптом слово «скансен» звучить незрозуміло, пояснимо: в 1891 році в Стокгольмі етнограф Артур Хацеліус відкрив перший в Європі етнографічний музей на відкритому повітрі. Назва знаменитого на весь світ Скансену скоро перетворилася з власної на загальну. Так називають оази давнього побуту, коли хати крили очеретом і не вміли користуватися компьютерами.

Популярність ідеї створення музеїв просто неба спонукала й чернівчан не відставати від музейної моди. Ще в 1906 році на засіданні Наукового товариства в Зальзбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та популярний в Чернівцях меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією стояло кілька десятиліть та одна світова війна. Та в 1934 році справа зрушила з мертвої точки: на гору Цецин, де колись стояла фортеця Черн та де пан Володимир успадкував садибу, було привезено з Карпат селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу у музей.

Сучасний музей був заснований у липні 1977 року. Музей є архітектурно-ландшафтним комплексом, який складається з пам'яток народної архітектури та побуту кінця ХVІІІ – першої половини ХХ ст. Просто неба відтворене стародавнє буковинське село, що нараховує близько 35 споруд, перевезених із різних куточків області та реконструйованих у первісному вигляді з відповідним природним оточенням: селянські садиби різних соціальних прошарків населення, млини-вітряки, кузня, корчма, сільська управа (примарія), церква з дзвіницею та ін. Всередині приміщень відтворені історичні інтер'єри та експонуються предмети традиційної народної культури і побуту: знаряддя праці, колекції чоловічого і жіночого одягу, вишивки, килими, народні прикраси, вироби декоративно-прикладного мистецтва, предмети культу, книги, документи, фотографії.

Експозиція музею представляє чотири селянські садиби різних соціальних прошарків В експозиційній зоні "Хотинщина" представлені селянська садиба, млини-вітряки, корчма та селянська кузня. 

Окрасою експозиції просто неба є вітряні млини поч. ХХ ст. з сіл Рукшин Хотинського та Шишківці Новоселицького районів - довершені взірці народної будівельної техніки. Дерев'яні вітряки такої конструкції - двоярусні, з розширеним приміщенням на другому поверсі - характерні лише для Буковини. Весь корпус такого млина-вітряка разом з крилами обертався навколо осі - масивного стовпа, глибоко закопаного в землю. В робочому приміщенні млина відтворено борошномельний механізм. Саме в таких вітряках протягом багатьох століть буковинські селяни розмелювали зерно на муку, а деякі з подібних млинів працювали до 60-х років ХХ ст. 

Хата 1891 р. з с. Вікно Заставнівського р-ну належала селянину середньої заможності. Вона є типовою для Буковинського Поділля: стіни каркасної конструкції, так звані "кільова ні" - в землю забиті дерев'яні стовпи (сохи), а між ними - вузькі кілки, які обплетені глино-солом'яними перевеслами (глевками), з обох боків обмазані товстим шаром глини та побілені вапном. Вершить хату чотирисхилий дах, покритий соломою.

Трикамерне приміщення хати правдиво доповнює відтворений інтер'єр: у житловій кімнаті (хатчині) - традиційна піч, постіль з жердкою для одягу, мисник з посудом, дерев'яний стіл з лавами, святковий покуть з іконами; у світлиці (великій хаті) - скрині зі святковим одягом, ткані килими, стіл зі скатертиною, лікарське зілля; у сінях (хоромах) - виплетений з лози комин, різноманітні знаряддя праці, необхідні в домашньому господарстві. У дворі садиби розміщені господарські будівлі та приміщення для утримання худоби і птиці. 

Одними із громадських закладів, де селяни збиралися, щоб випити "оковитої", поспілкуватися, повеселитись, почути місцеві новини були корчми. Їх будували не лише в самих селах, а навіть і на роздоріжжях. Корчма, яка експонується в музеї, побудована в середині 20-х років ХХ ст. і перевезена із с. Новоселиця Кельменецького р-ну. Це була типова сільська хата, перебудована та пристосована пізніше під корчму. Споруда має Г-подібну забудову, трикамерна (буфет - комора - житлова кімната).

В кожному з приміщень відновлено традиційний інтер'єр: в буфеті - загратований дерев'яний прилавок зі старовинним посудом та приладдям, столи з лавами; в коморі - полиці з посудом та ємкостями для продуктів; в житловій кімнаті корчмаря - типове обладнання сільського житла, доповнене деякими речами міського побуту. 

В таких корчмах часто оформлялися різні угоди купівлі-продажу, проводились лихварські операції. Нерідко селяни, заборгувавши великі суми грошей корчмарям, пропивали тут найцінніший свій скарб - землю, що призводило часто до повного розорення цілих селянських господарств.

Невід'ємним атрибутом сільського життя була кузня, де виготовлялися різноманітні знаряддя праці та інструменти з металу, підковували коней, а коваль вважався однією з найпочесніших професій на селі. Кузня, яка представлена в музеї, була споруджена у 20-х роках ХХ ст.. в с. Колінківці Хотинського р-ну і реконструйована на підставі наукових досліджень.

Це - типова середняцька кузня з так званими "дильованими" стінами (каркас виготовлений з колотого дерева та обмазаний глиною з соломою (саманом)), двосхилим дахом, покритим дранкою. Всередині приміщення встановлена піч з горном та ковальським міхом, дубова колода з ковадлом, обабіч неї - різноманітні ковальські інструменти. Поруч з кузнею обладнано загін для підковування коней.

В експозиційній зоні "Західне Подністров'я" представлені селянські садиби різних соціальних прошарків населення західної частини Прут-Дністровського міжріччя, сільську управу (примарію) та церкву з дзвіницею.

Відкриває експозицію цієї зони хата 1860 р. селянина-бідняка з с. Гаврилівні Кіцманського р-ну. Це - типова житлова будівля незаможних селян, двокамерного типу (хата + сіни). Як правило, в цьому регіоні житлові споруди зводили з дерев'яних кругляків різного діаметра, стіни з обох боків обмазували глиною. Дах хати чотирисхилий, покритий очеретом. Часто в таких хатах не встановлювали димарів, щоб не платити досить високий податок (подимне), тому й називали їх "напівчорними".

Інтер'єр хати відзначається скромністю, хатнє начиння й меблі - лише найнеобхідніші. Посеред хати встановлено ткацький верстат - необхідну річ сільського побуту, на якому ткали полотно для домашніх потреб, тканини для прикрашання житла та виготовлення одягу. В сінях розміщені жорна, знаряддя для первинної обробки коноплі та льону, дійниці, зільниці та інші знаряддя повсякденної праці.

Хата селянина-середняка 1875 р. з с. Лашківка Кіцманського р-ну - один з найпоширеніших в цьому регіоні варіантів буковинського народного житла. Збудовано її у зруб з дерев'яних кругляків, без фундамента, на стовпах, поставлених на каміння. Стіни з обох боків обмазані глиною та побілені. Чотирисхилий дах покритий очеретом. Споруда традиційно трикамерна - мала хата (хатчина) - сіни (хороми) - світлиця (велика хата).

Внутрішнє обладнання хати характерне для цієї частини краю: глинобитна долівка, дерев'яна (мита) стеля, типова сільська піч у кутку біля дверей, мисник, постіль з жердками, стіл з лавами, сволок із зіллям. У великій хаті також збудовано піч, що не традиційно, а пов'язано з тим, що тут жила молода сім'я окремо від батьків. Двір доповнюють господарські споруди - стайня зі стодолою, кошниця для збереження кукурудзи, комора, карник з курником, криниця.

Найстарішою житловою спорудою, відтвореною в музеї, є хата заможного селянина 1835 р. з с. Рідківці Новоселицького р-ну. Вона відтворює рівень народного будівництва першої половини ХІХ ст.. Будівля зрубної конструкції, стіни з обох боків обмащені глиною та побілені. Дах чотирисхилий, покритий соломою. У верхній частині даху влаштовано димники. Внутрішнє обладнання хати типове для буковинської оселі.

Збагачує інтер'єр житла заможних селян велика кількість тканих виробів - святкових килимів, святкового одягу, знарядь праці. Двір доповнений різними господарськими будівлями, які свідчать про достаток господарів - комора з різьбленим ґанком, дві кошниці, простора стодола для сільськогосподарського реманенту, приміщення для худоби і птиці. Прикрашають садибу клумби з квітами.

Сільська управа (примарія) 30-х років ХХ ст. з с. Ревне Кіцманського р-ну - адміністративний будинок часів румунської окупації Буковини. Це - чотирикамерна споруда, де розміщувалися власне примарія, кімната депутатів, жандармерія та житлова кімната шефа жандармів. Зараз в приміщенні примарії влаштовано дві експозиційні кімнати, в яких відтворено камерні експозиції етнографічних зон "Прикарпаття" та "Гуцульщина".

Унікальною архітектурною пам'яткою є дерев'яна Миколаївська церква 1810 р. з с. Драчинці Кіцманського р-ну, один із храмів так званого "хатнього типу", найбільш розповсюджених на Буковині у ХVІ - на початку ХІХ ст.. За своєю архітектурою - це класичний тризрубний храм (притвор - нава - вівтар), зведений із смерекових напівкругляків. Ззовні циліндричного завершення нави не видно, його ховає під своїми схилами високий дах, покритий дранкою, тому церква нагадує типову сільську хату.

Інтер'єр церкви типовий для загальноприйнятого у православних храмах. У притворі зібрано ікони з різних церковних колекцій, живописні твори так званого "буковинського примітиву", хоругви, процесійні хрести. Тут же розміщено копії з картин румунського художника К. Реццорі. Центральне місце в наві займає традиційний п'ятирядний іконостас. У вівтарі - найсакральнішому місці храму - містяться престол із хрестом, дароносицею та водосвятною чашею, гріб господній з плащаницею, літургійні предмети, релігійна література та різноманітна церковна утвар. Все внутрішнє облаштування храму повинно було підносити людину до небесних висот.

Поряд з церквою встановлена дзвіниця 1786 р. з с. Берегомет Кіцманського р-ну, зрубної конструкції, збудована у так званому "фортечному стилі". У двоярусній дзвіниці на першому поверсі містилась комора з церковним майном, на другому - литі дзвони, якими послуговувалися під час богослужіння.

Готується спорудження трьох інших зон музею - «Прикарпаття» (Глибоцький, Сторожинецький, Герцаївський, Вижницький райони)  «Гуцульщина» (частково Вижницький, Путильський райони) та археологічна зона «Давня Буковина». У закінченому вигляді у експозиції буде відтворено п’ять сільських поселень, до складу яких увійдуть близько 180 архітектурних об'єктів, де експонуватимуться тисячі предметів хатнього вжитку, знарядь  праці, виробів безіменних майстрів.

На території музею щорічно проходять фестивалі: фольклорний обласний "Від Різдва до Йордану" і релігійний "Обнова-фест".

Адреса: 58023, м.Чернівці, вул. Світловодська, 2

Музей працює з 10.00 до 18.00. Вихідний – понеділок

Контакти ; Сайт музею ; Фотогалерея