Джерело: Від і До - Погляд

Чернівецький університет був місцем роботи та навчання видатних людей різних національностей. Корреспондент.net знайшов цікаві факти з історії Чернівецького університету - престижного вузу на задвірках імперії.

На початку XX століття, десь між 1909 і 1911 роками в Чернівцях сталася незвичайна дуель. По один бік бар'єру стояв університетський бібліотекар, по інший – професор політичної економії. Предметом суперечки стало право студентів на доступ до бібліотечних книг. Куля професора зачепила опонента, бібліотекар програв і вивимушений був поступитися. Ім'я переможця знає кожен сучасний студент-економіст - це Йозеф Шумпетер, автор відомої наукової праці «Теорія економічного розвитку». У 26 років він став наймолодшим професором Австро-Угорщини – таке було можливо тільки в Чернівецькому університеті. Втім, ВНЗ відзначився й іншими нововведеннями.

ЧНУ – один із найстаріших університетів України (відкритий в 1875 році) і найкрасивіших (єдиний в країні, що входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

У 1860-1870-і роки за честь називатися університетським містом одночасно боролися кілька міст Австро-Угорщини: стародавня Прага, батьківщина Моцарта – Зальцбург, портовий Трієст і моравське Брно. Але перемогли Чернівці. У цьому була велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана. Він був одним з перших буковинців (більше того, єдиним селянином), які здобули освіту у Віденському університеті. Старанного студента богословського факультету помітив на аудієнції для кращих спудеїв австрійський імператор Франц I і запропонував йому викладати румунську мову престолоспадкоємцю, ерцгерцогові Фердинанду. Не дивно, що Фердинанд підтримував починання свого колишнього вчителя, який став в 1835 році православним єпископом Буковини.

Чернівецький проект виявився доступним і дешевим: у місті вже були побудовані приміщення для теологічного факультету, який ще й фінансувався з Буковинського православного релігійного фонду. Відіграло роль і мовне питання. Перший ректор університету Костянтин Томащук у своїх промовах напирав на те, що навчання має вестися німецькою мовою, а право навчатися в університеті повинно бути у студентів всіх національностей. Тому відкриття університету в Чернівцях було на руку ліберальній партії, яка по-імперському мріяла про панування німецької мови на всій території. У 1911 році з 443 студентів-іудеїв у Чернівецькому університеті 61% назвав німецьку рідною мовою. Для 21% такою була українська мова, ще для 10% - румунська, а 5% з дитинства говорили польською.

Відкриття вузу приурочили до 100-річчя приєднання Буковини до Австро-Угорщини. Урочисте відкриття університету відбулося 4 жовтня 1875. На наступний день пройшов урочистий в'їзд учнів у alma mater: сотня екіпажів, в кожному з яких сиділи двоє причепурених студентів, проїхали вулицями міста. Правда, не всі ошатні панове були справжніми студентами: в університет поступили всього 158 осіб. А ввечері - «дискотека»: у гуляннях Vivat Academia взяли участь майже 600 осіб.

Факультетів було три - теологічний, філософський і юридичний. Найпопулярнішим вважався юридичний - саме на нього пішли 60% студентів. А от серед не надто численних студентів-іноземців попитом користувався теологічний. Він був єдиним в імперії православним, тому не дивно, що вчитися сюди приїжджали з Румунії, Сербії, Чорногорії, Боснії, Болгарії і навіть Туреччини.

Вчилися чотири роки. Навчання було платним, причому гроші брали не тільки за надходження, а й за здачу і перескладання іспитів і навіть за отримання диплома. Деякі семінари та лекції теж були платними.

Іспити в середньому тривали дві-три години, отримати можна було «добре», «задовільно» або «незадовільно». Якщо всі члени комісії ставили «добре», оцінка була «з відзнакою». Здати настільки успішно виходило не у багатьох: в 1898 році з 75 студентів-юристів тільки 29 чоловік змогли пройти іспит. У 1909-му з 28 екзаменованих комісія «завалила» 10 осіб. Не всі сприймали «незадовільно» спокійно - місцева преса повідомляла навіть про демонстрації незадоволених оцінками.

У першому навчальному році запрацювало 23 кафедри, на кожній з яких по 1-2 викладачі. Спочатку відчувався дефіцит викладачів природничих дисциплін. Австрійські професора Едуард Суесс і Макс Менгер вважали, що невеликі заробітки не зможуть утримати юних учених в такому ведмежому кутку. Але Буковина знайшла відмінний вихід - в Чернівці запрошували молодих доцентів. Лише два вчених з першого викладацького складу - 30-річний математик Леопольд Гегенбауер і 36-річний професор мінералогії Карл Врба – покинули місто, як тільки в інших метрополіях з'явилися відповідні вакансії. Для багатьох вчених університет виявився стартом яскравої кар'єри. П'ять вихідців з нього стали членами австрійської академії наук, один - академії наук Богемії (зараз - частина Чехії), двоє отримали приз Ігнатія Лібена - найавторитетнішу наукову премію в Австрії до Першої світової війни, що видається і в наші дні.

До 1890-го в закладі навчалося близько 400 студентів. Число їх зростало з року в рік - перед Першою світовою воно перевалило за 1.000. Стільки ж навчалося в одному з найбільш західних університетів імперії, в Інсбруку.

У 1899 році в Чернівцях з'явилися перші дівчата-студентки - спочатку їх було всього чотири, але 1909-му стало вже 75, і багато з них вибрали майбутньою спеціальністю фармацевтику.

Хоча навчання велося німецькою мовою, богослови все-таки вивчали вірші Івана Котляревського та старослов'янську граматику, а на кафедрі східноєвропейських історій викладали історію України. Кафедру української мови та літератури майже три десятиліття очолював видатний філолог, шевченкознавець і громадський діяч, професор Степан Смаль-Стоцький. Працювала і кафедра румунської мови.

В університеті викладали письменник Осип Маковей, композитор Сидір Воробкевич. Серед студентів були Іван Франко, Денис Лукіянович, Олександр Колесса, лексикограф Юліан Кобилянський (брат письменниці Ольги Кобилянської). З чернівецьким університетом пов'язані долі Михайла Драгоманова, Лесі Українки, Володимира Винниченка.