Джерело: Facebook - Сторінка Олександра Шацьких

Парадокс: жінка хоче одягатися так, як інші, і страждає, якщо справді одягнена так, як інші. Починаючи з австрійського періоду та до Другої світової війни Чернівці були одним із центрів моди. Чернівецькі модниці не відставали від паризьких та віденських. У місті працювало понад триста модних кравців та дві сотні їхніх помічників, які шили одяг майже для кожної чернівецької панночки за зразками з модних журналів.

У 1912 р. відкрили першу фабрику з пошиття одягу та білизни. На початку минулого століття купувати готовий одяг вважалося майже непристойним. Сукні шили з шовку, оксамиту, прикрашали мереживом. До них підбиралися аксесуари, прикраси, рукавички та навіть парасольки. Особлива увага приділялася капелюшкам, розмірами яких позаздрила би лелека, яка в'є гніздо . Вони прикрашалися квітами, перлинами, пір'ям, декоративними фруктами та навіть невеликими садами з пташками. Деякі були справжнім витвором мистецтва. За капелюшками чернівецьких майстрів приїжджали панянки зі Львова та Бухареста. За розвиненою в Австро-Угорщині торгівлею поштою (перший поїзд із поштовим вагоном прибув до Чернівців ще 1866 року), чернівецькі модниці замовляли в Парижі та Відні наймодніші новинки – корсети, панчохи, туфлі, парасольки та капелюшки. Доставлялися вони протягом тижня.

Продавали новинки на вулиці Панській (Кобилянській). На ній були найкращі магазини, три кінотеатри, найбільші книжкові крамниці та редакції трьох газет. Особливо був популярний салон модних капелюшків Райха "У француженки", магазин хутряних виробів "Джульєтта", магазин чоловічих костюмів "Пан елегантний". Зачіски у жінок були скромними, а ноги закритими довгою сукнею чи спідницею. Перукарень у місті були десятки.

На чоловічий одяг мода кардинально не впливала. У ті часи пани одягали на прогулянку подовжений піджак, а на бал чи прийом – фрак. У 1930-ті роки були популярні укорочені штани та шорти. Відомі чернівецькі кравці шили і чоловічі костюми. А багаті та впливові чернівчани замовляли костюми в «Домі моди» (вул.Шевченка, 50), що вражає своєю архітектурою, у знаменитого кутюр'є Макса Мізелеса, який шив одяг для румунського короля Міхая.

Жінки та чоловіки навколишніх сіл одягалися у національний одяг. Учні, які навчалися в українській гімназії, одягали вишиванки.

Модним на той час було зобразити себе на фото у численних студіях. У місті їх було десятки. Серед відомих – це фотоательє майстрів Кшановського, Ерліха, Кеніга, Кіршнера, Хермана, Ключенка, Рубенса, Стейнера, Ріхтера та ін. З розвитком фототехніки фотографи почали знімати мешканців на вулицях міста.

А місць та розваг у місті, де можна було і себе показати та на інших подивитися, було безліч. Крім популярного в ті роки читання книг та обговорення політичних подій на площах та вулицях міста, чернівчани відвідували бали, кінотеатри, театр та філармонію, зустрічалися у кафе та ресторанах, грали з друзями у карти та теніс, прогулювалися у міському парку, відвідували пересувні цирки та ярмарки з атракціонами, каталися верхи на конях та рідкісних тоді автомобілях, каталися на ковзанах на катку та на лижах з гори Цецино, купалися в Пруту, відвідували казино та робили ставки на іподромі, що існував до середини 1930-х років.

З австрійського часу і до середини 1940-го Чернівці славилися магазинами та салонами модного європейського одягу найостанніших моделей усіх сезонів. Письменник і кореспондент газети «Правда» Олександр Авдєєнко, що побував у місті, відразу після приходу Радянської влади у 1940 році писав: "… Тисячі жовтих, червоних, синіх і блакитних реклам, вивісок – так само, як у приморських балканських містах, винесені на край тротуарів перпендикулярно вулиці прямо над головами пішоходів. Витончена в засобах впливу на покупця реклама десятків світових фірм кричить про голландський каучук, французькі парфуми, американськиіх радіоприймачі, патентоване взуття, палестинські апельсини, італійські лимони. На кожному розі майже у кожному будинку є кафе чи ресторан. Напрочуд багато магазинів. Здається, все місто складається з них".

З приходом радянської влади всі численні приватні магазини (які були навіть на першому поверсі Ратуші), салони та ательє були закриті чи націоналізовані. Настав товарний голод. Насилу куплений одяг був примітивним і одноманітним. Щасливчиками були ті, хто зміг дістати і мав змогу купити шматок тканини та замовити щось особливе у нечисленних у ті часи кравців.

З середини 1960-х ситуація трохи покращала. СРСР став закуповувати у країн соцтабору партії одягу та взуття. Але всім їх не вистачало. Високі посади та блат відігравали важливу роль у їхньому придбанні. З ослабленням залізної завіси стали приходити численні посилки з модним одягом з-за кордону. Одяг та взуття привозилися з інших країн моряками, військовослужбовцями та відрядженими. З'явилися магазини для іноземців, які торгували за валюту, та «Берізки», які торгували за чеки для мешканців, які працювали за кордоном.

Але навіть асортимент цих магазинів був дуже скромним. Процвітала спекуляція. У середині 1980-х ситуацію стали рятувати кооперативи, що масово відкриваються, і приватні ательє.

Із розпадом Радянського Союзу зник і товарний голод. Слідувати світовій моді стало просто. Кожен народ і в різні часи мав особливі вимоги до жіночої краси. Своя мода на одяг та зовнішній вигляд. Чернівецькі дівчата, жінки, панночки завжди відрізнялися зовнішньою та внутрішньою красою, почуттям власної гідності, культурою, шармом, манерою спілкування та поведінки. І вони завжди були і завжди будуть окрасою нашого чудового міста!